Історична довідка

Відлік історії Вінницьких Мурів починається 1611 р., коли вінницький староста Валентин-Олександр Калиновський надав єзуїтам під будівництво монастиря свою юридику у Вінниці та записав їм розміщені неподалік від міста хутір Кайдачиху і село Казаниху. З 1619 р. єзуїти вже мали в місті постійну резиденцію. У 1630-х рр. вони спорудили кам'яний кляштор, у 30-40-х рр. (до 1645) — костьол. На ренесансну з елементами раннього бароко архітектуру наклала відбиток постійна загроза татарських набігів із близького Дикого Поля та козацьких виступів. Отож єзуїтський комплекс розбудовувався як фортеця, за що й отримав назву «Мури» (від латинського murus — стіна).

Єзуїтські Мури займали важливе місце в житті міста, приймаючи в різний час під своїм дахом державні органи влади, суд, казначейство, тюрму, військові частини і склади, госпіталь, пожежну команду, Казанську церкву, міську богадільню і ломбард, друкарню міського управління і редакцію газети «Юго-Западный край». Найбільше ж вони записалися в дореволюційну історію Вінниці як місце розташування навчальних закладів — єзуїтської школи, підокружної (з 1776), а потім окружної (з 1785) школи відання польської Комісії національної освіти, повітової школи (1799–1814), польської гімназії (1814–1831) та трьох російських гімназій — двох чоловічих (1832–1847, 1907–1919) і жіночої (з 1912).

Після революції давній чернечий комплекс став одним з головних центрів наукового й освітнього, культурного й духовного життя Вінниці. На його території розміщувалися, зокрема, Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при ВУАН (1920–1930), педагогічний інститут (1932–1943; тричі перейменовувався), Українська православна автокефальна церква (1923–1938, 1942–1943). Записані Мури і в історію спортивного товариства «Динамо» (йдеться про 1950–1973 рр.). Сьогодні в древніх стінах сусідять Державний архів Вінницької області (з 1920), обласні краєзнавчий (з 1929) і художній музеї (з 1987), технічний ліцей (з 1993).